Окуляри з’явилися зовсім недавно – 800 років тому, тоді їх дозволити собі могли лише багаті люди.

   Оптичні лінзи з гірського кришталю знаходили на розкопках Трої, Криту, у Сирійській пустелі, під месопотамськими пагорбами.

   Письмова згадка про лінзи є в єгипетських ієрогліфах гробниць VI ст. до н. е..

   Римський історик Пліній Старший залишив свідчення, що «імператор Нерон дивився гладіаторські бої через лінзу із смарагду.

   У Китаї та Індії, крім кришталю, в якості лінзи використовували також прозорі або димчасті кварци, аметисти та топази. Через них спостерігали астрономічні явища.

   Перші сонцезахисні окуляри з димчастого кварцу згадуються китайцем Лью Чи в 12 ст в «Записах про дозвілля». Ескімоси використовували для захисту очей від сонця шматки дерева та кістки з тонкими щілинами.

   У далекому 1280 р. на властивості краплі застиглого скла випадково звернув увагу скловар, який побачив, що вона здатна не тільки збільшувати предмети, але і цілком придатна для виправлення (корекції) зору. То справді був прообраз штучних скляних лінз.

   Поява окулярів стала можливою лише за часів середньовіччя, коли навчилися виробляти високоякісне, прозоре та однорідне скло. Потреба в них була така велика, що окуляри були незалежно винайдені відразу в кількох місцях у другій половині XIII ст..